Лікування інфаркту міокарда (серцевого нападу) в Чернігові

Інфаркт міокарда — патологічний стан, за якого ділянка серцевого м'яза втрачає життєздатність через тривалий дефіцит кисню. В ураженій зоні розвивається некроз (омертвіння тканин), порушується нормальне скорочення міокарда, погіршується насосна функція серця.

Діагностувати та вилікувати гострий інфаркт міокарда в Чернігові допоможе кардіолог медичного центру «ОН Клінік Чернігів». Запис на прийом до лікаря ведеться цілодобово.

Причини інфаркту міокарда (серцевого нападу)

До інфаркту може призвести ішемічна хвороба, за якої серце тривало недоотримує кисень через звуження коронарних артерій атеросклеротичними бляшками. Поступове зменшення просвіту судин порушує кровотік і спричиняє хронічну ішемію міокарда. У певний момент на тлі фізичного або емоційного напруження відбувається різке погіршення кровопостачання (наприклад, через тромбоз, що виник на пошкодженій бляшці). У результаті розвиваються гостра ішемія та некроз ділянки серцевого м'яза, спричиняючи серцевий напад. Інші причини інфаркту:

• важкий дисбаланс електролітів;
• атеросклероз (призводить до звуження кровоносних судин);
• вірусні інфекції (зокрема коронавірус);
• розшарування або розрив артерії;
• спазм коронарної артерії;
• вроджені вади серця;
• повітряний міхур (емболія) в судині;
• згусток крові (тромб) в артерії;
• кардіоміопатія такоцубо (розширення верхньої частини лівого шлуночка);
• аутоімунні хвороби (наприклад, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак);
• важкий цукровий діабет першого-другого типів;
• розлади харчової поведінки (зокрема булімія, компульсивне переїдання, анорексія).

Серцевий напад від нервів виникає, коли сильне емоційне напруження спричиняє різкий викид гормонів стресу, включно з адреналіном, які прискорюють серцебиття, підвищують тиск і звужують судини. Зазначені реакції посилюють навантаження на серце і збільшують його потребу в кисні. У людини з уже звуженими коронарними артеріями стрес може призвести до різкого погіршення кровопостачання серця і спровокувати серцевий напад.

Ризик серцевого нападу значно зростає за наявності гіпертонії, оскільки високий тиск спричиняє перевантаження серцевого м'яза і пошкоджує судинну стінку, сприяючи прискореному розвитку атеросклерозу. Імовірність інфаркту також підвищується за надлишкової маси тіла, підвищеного рівня холестерину і тригліцеридів, паління і метаболічного синдрому. Недостатня фізична активність і незбалансоване харчування є додатковими факторами, що погіршують стан серцево-судинної системи.

Симптоми інфаркту міокарда (серцевого нападу)

Біль під час серцевого нападу зазвичай локалізується в центральній частині грудної клітки (за грудиною) і має гнітючий, стискаючий або пекучий характер. Він може поширюватися (іррадіювати) в ліву руку, плече, шию, нижню щелепу, міжлопаткову ділянку або верх живота. Біль у серці триває понад 20 хвилин, не минає у спокої і не знімається звичайними засобами (наприклад, нітрогліцерином). Інші симптоми інфаркту:

• відчуття здавлювання в грудній клітці;
• часті запаморочення і переднепритомний стан;
• утруднене дихання та задишка;
• підвищена втома;
• швидка стомлюваність;
• виражена наростаюча тривожність;
• нудота і блювання;
• кашель і хрипи в грудях;
• порушення сну (безсоння);
• розлад шлунка і печія;
• холодний піт.

За інфаркту міокарда пульс може бути різним залежно від площі ураження та індивідуальних особливостей пацієнта. Найчастіше спостерігається прискорений пульс (тахікардія), оскільки серце намагається компенсувати зниження скорочувальної функції та забезпечити кровопостачання органів. Однак у деяких випадках, особливо в разі ураження нижньої стінки серця, можливий уповільнений пульс (брадикардія) через порушення провідності. Пульс може бути аритмічним, слабким, ниткоподібним, що вказує на погіршення кровообігу і потребує негайного медичного втручання.

За інфаркту артеріальний тиск може відрізнятися залежно від клінічної форми та обсягу ураження серцевого м'яза. На початку нападу, особливо за вираженої больової реакції та активації симпатичної нервової системи, часто спостерігається тимчасове підвищення тиску. Однак у міру погіршення насосної функції серця, особливо при великому інфаркті, тиск знижується, що відображає серцеву недостатність, яка розвивається, або кардіогенний шок.

Підвищене занепокоєння під час інфаркту пов'язане з активацією симпатичної нервової системи у відповідь на гострий біль, брак кисню і стресову реакцію організму. Мозок отримує сигнали про порушення життєво важливого кровотоку, що спричиняє різкий викид адреналіну, прискорює серцебиття і посилює відчуття тривоги. Крім того, відчуття сильного болю в грудях, утрудненого дихання і страху смерті посилює емоційну реакцію, роблячи занепокоєння однією з типових супутніх ознак інфаркту.

За появи провісників інфаркту (тупих болів у грудях, підвищеної пітливості, необґрунтованої тривожності) необхідна консультація кардіолога. Лікар проаналізує симптоми, збере анамнез, призначить інструментальні та лабораторні тести на інфаркт, за результатами яких поставить діагноз і підбере курс медикаментозної терапії.

Стадії інфаркту міокарда (серцевого нападу)

Залежно від клінічного перебігу та часового розвитку патологічного процесу виділяють чотири стадії серцевого нападу. Стадії інфаркту міокарда:

1. Стадія пошкодження (перші години, до 24 годин). Починається формування некрозу серцевого м'яза внаслідок припинення кровотоку. Клінічно проявляється інтенсивним болем у грудній клітці, нерідко з іррадіацією, пітливістю, тривогою, задишкою. На ЕКГ виявляються гострі ішемічні зміни (підйом ST, формування зубця Q), у крові — підвищення маркерів ушкодження міокарда (наприклад, тропонінів).
2. Гостра стадія (1-7 день). Зона некрозу стабілізується, починається активна запальна реакція навколо пошкодженої ділянки. Підвищуються біомаркери запалення і зберігаються ознаки ішемії. У зазначений період високий ризик аритмій, тромбоемболічних ускладнень, серцевої недостатності.
3. Підгостра стадія (1-3 тижні). Починається процес загоєння, відбувається заміщення некротичної тканини грануляційною, формується рубцева тканина. Знижуються клінічні прояви, нормалізуються маркери пошкодження міокарда. Поліпшується загальний стан пацієнта, проводиться корекція терапії, початок реабілітаційних заходів.
4. Стадія рубцювання або постінфарктний період (з 4 тижня і далі). Завершується утворення щільного сполучнотканинного рубця. На зазначеному етапі проводять відновлення фізичної активності, стабілізацію артеріального тиску, корекцію факторів ризику та вторинну профілактику. Важливою є оцінка скорочувальної функції серця та спостереження за розвитком можливої постінфарктної серцевої недостатності.

Встановлення стадії інфаркту міокарда важливе для вибору тактики лікування, оцінки ризику ускладнень і планування реабілітації. Кожна стадія вимагає специфічного підходу: у найгостріший період пріоритет — відновлення кровотоку, у підгострий — підтримка загоєння, а в постінфарктний — профілактика повторних епізодів. Точне визначення стадії дає змогу контролювати динаміку стану і своєчасно коригувати терапію.

Ступені інфаркту міокарда (серцевого нападу)

Залежно від обсягу ураження міокарда і часу повторного ішемічного епізоду інфаркт міокарда поділяють на чотири ступені.

Види інфаркту міокарда (серцевого нападу)

Залежно від глибини і локалізації зони некрозу в стінці міокарда виділяють чотири типи серцевого нападу. Види інфарктів міокарда:

• трансмуральний інфаркт. Некроз охоплює всю товщу стінки міокарда — від ендокарда до епікарда. На ЕКГ характерний стійкий підйом сегмента ST з подальшим формуванням патологічних зубців Q. Є найважчою формою інфаркту, яка часто супроводжується вираженим больовим синдромом, порушеннями ритму і високим ризиком розвитку серцевої недостатності;
• інтрамуральний інфаркт. Некроз розташовується всередині товщі міокарда, не досягаючи ні внутрішньої, ні зовнішньої поверхні серця. На ЕКГ можуть бути відсутні типові зміни — частіше спостерігаються неспецифічні зміни сегмента ST і зубця Т, що ускладнює діагностику. Зазначена форма зустрічається рідше і потребує підтвердження за біохімічними та візуалізаційними даними (наприклад, ЕхоКГ);
• субендокардіальний інфаркт. Уражений внутрішній шар серцевої стінки, що прилягає до порожнини серця. На ЕКГ зазвичай спостерігається депресія сегмента ST та інверсія зубця Т, без формування зубця Q. Часто розвивається при нестабільній стенокардії, небезпечний переходом у глибші форми за відсутності лікування;
• субепікардіальний інфаркт. Некроз локалізується в зовнішніх шарах міокарда, ближче до епікарда. На ЕКГ можливий підйом сегмента ST у відведеннях, що відповідають зоні ушкодження, але без патологічного зубця Q, як при трансмуральному інфаркті.

Залежно від клінічного перебігу та наявності ускладнень інфаркт міокарда поділяють на ускладнений і неускладнений. За неускладненого інфаркту процес обмежується ушкодженням серцевого м'яза без виражених порушень ритму, провідності або гемодинаміки. Ускладнений інфаркт супроводжується розвитком небезпечних станів — аритмій, гострої серцевої недостатності, кардіогенного шоку, розривів міокарда, перикардиту або тромбоемболічних подій, що потребує інтенсивнішого спостереження та розширеного обсягу лікування.

Локалізація інфаркту міокарда

Залежно від локалізації ураженої ділянки виділяють п'ять типів серцевого нападу. Види інфарктів міокарда за локалізацією:

• передній інфаркт міокарда. Виникає при порушенні прохідності передньої міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії. Уражається передня стінка лівого шлуночка і часто міжшлуночкова перегородка. Інфаркт супроводжується вираженим больовим синдромом, високим ризиком аритмій і серцевої недостатності. На ЕКГ — підйом сегмента ST у грудних відведеннях (V1-V4);
• нижній інфаркт міокарда. Пов'язаний з ураженням правої коронарної артерії або огинаючої гілки лівої коронарної артерії. Зачіпає нижню (діафрагмальну) стінку лівого шлуночка. Характеризується часто помірним больовим синдромом, але може супроводжуватися брадикардією, порушеннями провідності та гіпотонією. На ЕКГ — зміни у відведеннях II, III, aVF;
• бічний інфаркт міокарда. Розвивається при порушенні кровотоку по огинальній гілці лівої коронарної артерії. Зачіпається бічна стінка лівого шлуночка. Може протікати відносно легко або супроводжуватися вираженою ішемією. На ЕКГ зміни спостерігаються у відведеннях I, aVL, V5-V6;
• задній інфаркт міокарда. Часто поєднується з нижнім і виникає при порушенні прохідності правої коронарної або огинаючої артерії. Уражається задня стінка лівого шлуночка. На ЕКГ ознаки можуть бути неочевидні — часто виявляють депресію сегмента ST у V1-V3 (дзеркальні зміни), іноді потрібна задня реєстрація (відведення V7-V9).

Також виділяють інфаркт міжшлуночкової перегородки, який зазвичай розвивається як частина переднього інфаркту при ураженні проксимального відділу передньої низхідної артерії. Може супроводжуватися важкими порушеннями провідності (наприклад, повна блокада ніжок пучка Гіса). Визначається за ЕКГ-ознаками у відведеннях V1-V3.

Діагностика інфаркту міокарда (серцевого нападу) в Чернігові

На первинній консультації кардіолог аналізує симптоми, збирає особистий і сімейний анамнез пацієнта для визначення причин і факторів ризику серцевого нападу. Діагностика інфаркту може включати:

• ЕКГ (електрокардіографію). Реєструє електричну активність серця і дає змогу швидко виявити ознаки гострого інфаркту. При інфаркті на ЕКГ видно характерні зміни, включно з підйомом сегмента ST, появою патологічного зубця Q або інверсією зубця Т, які вказують на тип і локалізацію інфаркту. ЕКГ також допомагає виявити порушення ритму і провідності, які часто супроводжують інфаркт;
• аналіз крові на тропоніни. Визначає рівень тропоніну — білка, який вивільняється в кров при пошкодженні клітин серцевого м'яза. Підвищені значення тропоніну I або T — найбільш чутливий і специфічний біомаркер інфаркту. Він дає змогу діагностувати інфаркт навіть у випадках, коли ЕКГ не дає типової картини;
• ЕхоКГ (УЗД серця). Показує роботу серця в режимі реального часу, дає змогу оцінити рухливість стінок міокарда і фракцію викиду. При інфаркті виявляються зони з порушенням або повною відсутністю скорочень (акінезією), а також можливі ускладнення — тромби, аневризми, клапанні порушення. ЕхоКГ особливо важлива для оцінки тяжкості інфаркту і прогнозу.

Лікар також може призначити біохімічний аналіз крові, який дає змогу оцінити стан обміну речовин і функцію життєво важливих органів. Зміни рівня глюкози, холестерину, ферментів печінки та нирок допомагають виявити супутні захворювання та фактори ризику. Підвищення маркерів запалення (ШОЕ, С-реактивного білка) може вказувати на активність патологічного процесу.

Медикаментозне лікування інфаркту міокарда (серцевого нападу) в Чернігові

Курс лікування інфаркту міокарда залежить від обсягу ураження серцевого м'яза, часу від початку симптомів, наявності ускладнень і загального стану пацієнта. Вибір терапії визначається тяжкістю і типом інфаркту (з підйомом або без підйому сегмента ST). Медикаментозне лікування інфаркту міокарда може включати:

• тромболітичні препарати. Активують фермент плазміноген, перетворюючи його на плазмін — речовину, здатну руйнувати фібрин, основний компонент тромбу. У результаті тромб розчиняється, а кровотік у закупореній коронарній артерії відновлюється. Ефективні в перші 12 годин від початку болю, особливо в перші дві-три години;
• антиагреганти. Блокують рецептори на поверхні тромбоцитів або ферменти, що беруть участь у їхній активації. Препарат запобігає агрегації (склеювання) тромбоцитів і утворенню тромбу на місці пошкодженої судинної стінки. Засоби призначаються на тривалий термін для зниження ризику повторного інфаркту;
• антикоагулянти. Уповільнюють фактори згортання крові, особливо тромбін і фактор Xa, що запобігає зростанню вже наявних тромбів і утворенню нових. Використовуються в гострому періоді інфаркту і при ускладненнях, включаючи фібриляцію передсердь;
• бета-адреноблокатори. Блокують β1-адренорецептори в серці, знижуючи частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск і потребу міокарда в кисні. Вони зменшують зону ішемії, знижують ризик аритмій і покращують прогноз;
• статини. Пригнічують активність ферменту HMG-CoA редуктази, знижуючи вироблення холестерину в печінці та рівень ліпідів низької щільності (ЛПНЩ) у крові. Статини також стабілізують атеросклеротичні бляшки і зменшують запалення в судинній стінці, знижуючи ризик повторного інфаркту;
• АПФ-інгібітори та блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА). Зменшують вироблення ангіотензину II або блокують його дію, призводячи до розширення судин, зниження артеріального тиску і зменшення постнавантаження на серце. Препарати перешкоджають ремоделюванню (незворотнім змінам) міокарда після інфаркту і знижують ризик розвитку серцевої недостатності;
• нітрати. Розслаблюють гладку мускулатуру судин, викликаючи розширення вен і артерій. У результаті знижується переднавантаження і потреба серця в кисні, а також поліпшується доставка крові до ішемізованих ділянок міокарда.

Після інфаркту міокарда показана кардіопротективна дієта, спрямована на зниження рівня холестерину, нормалізацію тиску і відновлення функції серця. Основу харчування мають становити овочі, фрукти, цільнозернові продукти, нежирні сорти риби та м'яса (особливо птиця), рослинні олії, горіхи. Слід обмежити споживання солі, тваринних жирів, трансжирів, солодощів, смажених і гострих страв. Рекомендується дробове харчування чотири-п'ять разів на день невеликими порціями.

Лікар також може рекомендувати зміни у способі життя, включно з відмовою від паління, регулярною легкою фізичною активністю, зниженням маси тіла в разі ожиріння, контролем артеріального тиску та рівня цукру і холестерину. Також важливо дотримуватися режиму дня, уникати перевтоми і хронічного стресу.

Лікування інфаркту міокарда залежно від локалізації

Лікування інфаркту міокарда залежно від локалізації вогнища ураження ґрунтується на оцінці того, яка частина серцевого м'яза постраждала — передня, нижня, бічна або задня стінка лівого шлуночка. Способи лікування інфаркту міокарда залежно від локалізації уражень:

• передній інфаркт міокарда. Потребує інтенсивної медикаментозної терапії, оскільки уражається велика зона міокарда. Застосовують подвійну антиагрегантну терапію, антикоагулянти, статини у високій дозі, бета-блокатори та інгібітори АПФ для зниження навантаження на серце і профілактики постінфарктного ремоделювання;
• нижній інфаркт міокарда. Лікується з урахуванням ризику брадикардії та порушень провідності. Призначають антиагреганти, антикоагулянти, статини та нітрати, однак бета-блокатори застосовують з обережністю. Важливо контролювати артеріальний тиск та електрокардіограму через можливі ритмічні порушення;
• бічний інфаркт міокарда. Терапія проводиться за стандартною схемою: антиагреганти, антикоагулянти, статини, бета-блокатори та інгібітори АПФ. За необхідності додаються нітрати та гіпотензивні засоби. Підтримується контроль скорочувальної функції лівого шлуночка та симптомів ішемії.

Задній інфаркт міокарда лікується з акцентом на відновлення кровотоку і запобігання тромбоутворення. Застосовують антиагреганти, антикоагулянти, статини, а також за необхідності — бета-блокатори та АПФ-інгібітори, з урахуванням індивідуальної переносимості та гемодинаміки пацієнта.

Лікування гострого та підгострого інфаркту міокарда

Лікування гострого інфаркту міокарда спрямоване на негайне відновлення кровотоку до ураженої ділянки серця, запобігання тромбоутворенню та мінімізацію зони некрозу. Застосовують тромболітичні препарати, антиагреганти, антикоагулянти, бета-блокатори, статини та нітрати.

У підгострому періоді, коли гострі симптоми вщухають, акцент зміщується на стабілізацію стану, профілактику ускладнень. Також пацієнтом продовжується прийом антиагрегантів, статинів, інгібіторів АПФ та інших засобів для підтримки функції серця і запобігання повторному інфаркту.

Лікування обширного інфаркту міокарда

Лікування обширного інфаркту міокарда потребує комплексної та інтенсивної медикаментозної терапії, спрямованої на обмеження зони некрозу, стабілізацію гемодинаміки і запобігання ускладненням. Призначають подвійну антиагрегантну терапію, антикоагулянти, статини у високій дозі, бета-блокатори (за відсутності протипоказань), інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину II.

Також важлива киснева терапія, суворий постійний контроль артеріального тиску, серцевого ритму та ознак серцевої недостатності. Постійний моніторинг стану пацієнта необхідний через високий ризик наслідків інфаркту, включно з аритміями, тромбозами, набряком легенів і кардіогенним шоком.

Лікування малого інфаркту міокарда

Лікування малого інфаркту міокарда спрямоване на запобігання прогресуванню ішемії та розвитку ускладнень, незважаючи на обмежений обсяг ураження. Застосовують антиагреганти, антикоагулянти, статини, бета-блокатори та інгібітори АПФ для стабілізації стану і захисту міокарда.

Важливо контролювати фактори ризику, включно з артеріальним тиском, рівнем холестерину і глюкози в крові. Пацієнту рекомендується дотримання щадного режиму, дієти і поступове відновлення фізичної активності під наглядом лікаря, оскільки навіть малий інфаркт вимагає вторинної профілактики.

Реабілітація після інфаркту міокарда

Відновлення після інфаркту необхідне для відновлення функції серця, попередження ускладнень і зниження ризику повторних серцево-судинних подій. Реабілітація після інфаркту включає:

• дотримання дієти з обмеженням жирів, солі та цукру для нормалізації рівня холестерину, артеріального тиску та маси тіла;
• контроль артеріального тиску і рівня цукру для запобігання перевантаженню серця і судинних ускладнень;
• регулярне приймання призначених ліків для підтримання стабільного стану та профілактики повторного інфаркту;
• зниження рівня стресу для зменшення навантаження на серце і запобігання гострим епізодам;
• контроль маси тіла для зниження навантаження на серцево-судинну систему і поліпшення обміну речовин;
• відмова від алкоголю або його обмеження для запобігання коливань тиску та порушення ритму серця;
• регулярне спостереження у кардіолога для своєчасної корекції лікування та оцінки динаміки відновлення.

Відмова від куріння має ключове значення у відновленні після інфаркту. Нікотин та інші речовини в тютюні пошкоджують внутрішню оболонку судин, сприяють утворенню атеросклеротичних бляшок і підвищують ризик тромбоутворення. Куріння збільшує частоту серцевих скорочень, звужує артерії та підвищує артеріальний тиск, посилюючи навантаження на серце. Припинення куріння значно знижує ризик повторного інфаркту, покращує насичення тканин киснем і підвищує ефективність медикаментозного лікування.

Фізична активність після інфаркту міокарда відіграє важливу роль у відновленні серцево-судинної системи та профілактиці повторних епізодів. Регулярні, помірні навантаження покращують кровообіг, підвищують витривалість міокарда і сприяють нормалізації артеріального тиску, рівня холестерину та маси тіла. Крім того, фізична активність позитивно впливає на психоемоційний стан, знижуючи рівень стресу. Програма навантажень підбирається індивідуально, з поступовим збільшенням інтенсивності під наглядом лікаря.