Імпотенція або еректильна дисфункція — це порушення здатності здійснити повноцінний статевий акт через фізіологічну нездатність пеніса приходити в стан збудження та перебувати в ньому впродовж часу, який необхідний для статевого акту (коїтусу). Цей патологічний стан супроводжується змінами в напруженості, формі та обсязі статевого члена. Оскільки здебільшого спостерігається зниження якості ерекції, а не повна її відсутність, то термін «імпотенція» застосовується в значенні «найвищий ступінь еректильної дисфункції».
Є безліч засобів лікування цього порушення, і вони поділяються на дві основні групи: консервативні та оперативні способи терапії.
Оскільки до виникнення та підтримання ерекції залучені різні процеси, збій на будь-якому етапі може призвести до розвитку порушень. Діагноз «еректильна дисфункція» застосовується, лише якщо понад 25 % статевих актів були невдалими.
Вроджена, чи первинна імпотенція трапляється рідко та характеризується повною відсутністю ерекції протягом усього життя (внаслідок аномалії розвитку яєчок чи статевого члена). Придбана, або вторинна імпотенція може розвинутися під впливом багатьох чинників: зміни способу життя, захворювань тощо.
Так, відомо, що гіподинамія суттєво погіршує якість та тривалість ерекції, оскільки призводить до порушення локального кровотоку та балансу відтоку/припливу крові до статевих органів. Також еректильна дисфункція може розвинутися на тлі психоемоційних та фізичних навантажень, неконтрольованого приймання спортивних добавок (як-от стероїдні анаболіки) або деяких ліків (наприклад, нейролептиків). Регулярні високі дози алкоголю негативно впливають на залози ендокринної системи, зокрема статеві, і це може перешкоджати настанню ерекції.
Причини імпотенції
На відміну від чинників, які спричиняють статеве безсилля, в основі механізму розвитку імпотенції лежать патологічні зміни лише на рівні роботи органа.
Здорова ерекція відбувається завдяки синтезу оксиду азоту (NO) ендотеліальними клітинами (шар тканини в артеріальній стінці). Ця речовина сприяє розслабленню м’язів судин, що призводить до їхнього розширення. По розширених судинах малого таза кров йде до печеристих тіл і наповнює їх. Своєю чергою, дрібні локальні венули скорочуються, щоби запобігти відтоку крові, і в такий спосіб підтримується збудження статевого члена.
Найпоширенішими причинами виникнення еректильної дисфункції є:
- захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, ішемічна хвороба серця тощо);
- ендокринні розлади (цукровий діабет, тиреотоксикоз тощо);
- психічні порушення (клінічна депресія, астенія тощо);
- неврологічні хвороби (безсоння, хвороба Альцгеймера, пухлини в органах нервової системи тощо);
- ураження печінки та печінкова недостатність (і як наслідок — дефіцит синтезу попередника тестостерону);
- захворювання органів урогенітального тракту (простатит, гіперплазія простати, орхіт, ниркова недостатність тощо);
- поєднання психогенних та фізіологічних чинників тощо.
Різні причини розвитку патології в результаті призводять до артеріальної або венозної недостатності, склерозування кавернозної тканини та запальних процесів, що перешкоджають виникненню й підтриманню збудження та ерекції.
Імовірність появи порушення ерекції значно збільшується з віком. Це пов’язано зі зниженням секреторної функції залоз організму, наявністю хронічних захворювань та прийманням лікарських препаратів для їх усунення. Гіпотензивні препарати, заспокійливі та снодійні засоби впливають на частоту виникнення та підтримання збудження пеніса.
Які ознаки імпотенції?
Прояви еректильної дисфункції залежать від причини виникнення патології. Так, судинні порушення часто спричиняють неконтрольований та несвоєчасний викид сім’яної рідини (еякуляцію), а також призводять до неможливості утримання стійкого збудження пеніса. Водночас можуть бути збережені спонтанні ерекції.
Патологічні зміни нейрогенної природи призводять до зниження ригідності (чутливості) органу та значно зменшують частоту виникнення ерекції.
Якщо адекватної ерекції (тобто у відповідь на стимуляцію) немає, але є спонтанна, це свідчить про психогенний характер патології.
Органічне ураження призводить до відсутності як адекватної, так і спонтанної ерекції, і є найскладнішою клінічною ситуацією.
Отже, основними ознаками імпотенції є:
- відсутність збудження чи критичне зменшення його тривалості (зниження еректильної спроможності);
- відсутність спонтанних (ранкових та нічних) ерекцій;
- передчасна еякуляція.
Насторожити й підштовхнути до звернення за кваліфікованою допомогою лікаря мають такі симптоми:
- недостатнє збільшення розміру статевого члена для здійснення статевого акта;
- спад напруги пеніса за відсутності еякуляції;
- часті епізоди передчасної еякуляції в зрілих чоловіків;
- статеве безсилля, спричинене зниженням або відсутністю статевого потягу тощо.
Проте є низка подібних ознак, які не свідчать про розвиток імпотенції. Це тимчасові чи закономірні випадки, які спричинені фізіологічними змінами у функціонуванні чоловічого організму (курс приймання деяких препаратів, андропауза).
Отже, порушення ерекції, які не є імпотенцією — це:
- погіршення якості або відсутність ерекції внаслідок надмірної статевої активності (розвивається тимчасова резистентність до стимулів);
- невчасна еякуляція на тлі нерегулярного статевого життя;
- поступове зниження ерекції поза межами репродуктивного віку тощо.
Щоб об’єктивно оцінити небезпеку симптомів еректильної дисфункції, потрібно звернутися до профільного фахівця. Своєчасні діагностика та терапія дають змогу максимально швидко встановити природу та характер розладу, а також прискорити відновлення порушеної функції.
Який лікар лікує імпотенцію?
Оскільки до розвитку імпотенції залучені процеси на різних рівнях (фізіологічному, психічному), найбільш результативним буде лікування, до якого залучені фахівці з різних медичних галузей. Насамперед рекомендується звернутися до терапевта за призначенням комплексного дослідження роботи всіх систем організму.
Надалі доцільно записатися на консультацію до сексопатолога, особливо якщо спостерігаються порушення еякуляції та зниження лібідо.
Якщо еректильна дисфункція виникла без очевидних причин, необхідно звернутися до лікаря-андролога. Цей спеціаліст призначає перелік обстежень для виявлення патологій в органах чоловічої сечостатевої системи, наприклад, ультразвукове дослідження роботи нирок, простати та сім’яників. Зважаючи на результати, лікар розробляє курс терапії для усунення хронічних захворювань статевих органів чоловіка, відновлення сексуальної та репродуктивної функцій.
Також у процесі діагностики та лікування імпотенції варто звернутися за кваліфікованою допомогою уролога, оскільки порушення в роботі урогенітального тракту значно впливають на ерекцію. Інформація про склад мікрофлори уретри, клінічні параметри крові та сечі дають змогу визначити специфіку захворювання (інфекція, запалення тощо), шляхи його виникнення, а також розробити комплекс лікувальних заходів: консервативні препарати, фізіопроцедури чи курс лікувальної фізкультури. Мультикомпонентний підхід до лікування суттєво підвищує його ефективність та прискорює одужання.
Симптомами для термінового звернення до уролога є:
Робота з психотерапевтом дає змогу виявити психологічні причини, що призводять до труднощів із виникненням та підтриманням стійкої ерекції. Стрес, фізичні навантаження, порушення режиму роботи та відпочинку нерідко стають причинами еректильної дисфункції. Сеанси з психотерапевтом допомагають скоригувати тривоги та страхи перед можливою невдачею в статевому акті, а за необхідності — нормалізувати рівень агресії та роздратування.
З чого розпочати лікування імпотенції?
Лікування імпотенції, як і будь-якого іншого захворювання, починається з відвідування лікаря. На прийомі він оглядає пацієнта, аналізує скарги та анамнез, а також призначає діагностику.
На етапі огляду оцінюється виразність вторинних статевих ознак, зовнішній стан яєчок та пеніса. Потім збирається інформація про наявність хронічних захворювань, склад та тривалість приймання лікарських препаратів, спосіб життя.
Виходячи з отриманої інформації лікар призначає методи діагностики, зазвичай такі:
- загальний та розгорнутий аналіз крові та сечі;
- дослідження секрету передміхурової залози;
- гормональний профіль;
- вазоактивний тест;
- артеріографію та показники тиску крові в судинах пеніса;
- біотезіометрію статевого члена (чутливість та іннервація);
- психотести тощо.
Як лікують імпотенцію?
Результативний діагностичний пошук та виявлення причин розвитку імпотенції визначають успішність лікування захворювання. Сьогодні в терапії еректильної дисфункції ефективно поєднуються традиційні методи й новітні способи лікування.
Класичні способи лікування імпотенції — це:
- медикаментозний курс із застосуванням біостимуляторів, локальні мікроін’єкції вазоактивних препаратів, а також мазі, що містять речовини для розширення судин;
- сеанси психотерапії;
- вакуумно-констрикторна терапія, яка передбачає використання спеціальних пристроїв, що нагнітають кров у пеніс. Викликана в такий спосіб ерекція утримується приблизно 30 хвилин унаслідок накладання на статевий член кільця, що перешкоджає венозному відтоку;
- вправи для зміцнення м’язів промежини;
- оперативне втручання, якщо порушена робота клапанів вен або артеріальний приплив до тканин пеніса.
Сучасними та популярними методами лікування імпотенції є ударно-хвильова та клітинна терапія.
Ударно-хвильовий метод ґрунтується на властивості звукових хвиль збільшувати еластичність судин та стимулювати неоангіогенез (ріст нових судин). Зважаючи на покращення локального кровопостачання, позитивний вплив лікування спостерігається вже після кількох сеансів терапії. Лікування з допомогою акустичних хвиль має довгостроковий ефект і діє змогу скоротити приймання лікарських препаратів. Застосування цього методу не має протипоказань, безболісне й не спричиняє ускладнень.
Клітинна терапія ґрунтується на використанні власних елементів крові хворого. Введення в організм біоматеріалу, який оброблений спеціальним способом, сприяє заміщенню пошкодженої судинної тканини та синтезу нових судин. Завдяки нормалізації фізіологічного кровотоку в органах малого таза забезпечується тривале покращення якості та стійкості ерекції.
Чи можна вилікувати імпотенцію народними засобами?
Якщо виникнення імпотенції не пов’язане з органічними ураженнями чи наявністю хронічних захворювань, народні засоби можуть мати лікувальну дію.
Вміст високоактивних біологічних речовин та вітамінів забезпечує активізацію кровопостачання до статевого члена, заповнення дефіциту мікроелементів та нормалізацію психоемоційного фону. Однак, застосування фітонастоянок і трав’яних відварів в обов’язково має відбуватися під наглядом та зі схвалення лікаря. Самолікування може призвести до загострення наявних патологій або до розвитку нових (алергічні реакції, погіршення роботи серцево-судинної системи, гіпервітаміноз тощо).
У чому полягає різниця між простатитом та імпотенцією?
Простатит та імпотенція — це самостійні захворювання, проте наявність одного може спровокувати розвиток іншого.
Простатит, або запалення передміхурової залози найчастіше спричинюють патогенні мікроорганізми, але він може розвинутися і внаслідок зниження імунітету, гіподинамії або статевого утримання. Застій крові в органах малого таза призводить до запального процесу в залозі, і тоді може виникати еректильна дисфункція. Згідно зі статистикою ВООЗ, у 30 % випадків за хронічного простатиту виникають проблеми з підтриманням ерекції та несвоєчасною еякуляцією.
Секрет передміхурової залози входить до складу сім’яної рідини, а сама простата сприяє трансформації тестостерону з гормонів-попередників і до того ж розташована поблизу сечовипускального каналу. Усі ці чинники свідчать про безумовний вплив здоров’я/захворювань простати на норму/дисфункцію ерекції статевого члена.
Загострення простатиту спричиняє низку дискомфортних відчуттів (біль біля основи пеніса, в уретрі та мошонці), особливо під час еякуляції, що також не сприяє статевій активності.
Разом із тим, еректильна дисфункція або крайній ступінь її прояву — імпотенція — не вказують на розвиток запального процесу в передміхуровій залозі, особливо якщо порушення в сексуальній сфері мають тимчасовий характер (через перевтому, стрес, дефіцит вітамінів тощо) або спричинені психогенними причинами.
Урологія в ОН Клінік Миколаїв
