Що таке бодіпозитив та як відрізнити його від псевдободіпозитиву

Що таке бодіпозитив?

На сьогоднішній день немає цілісного, одного-єдиного правильного визначення терміну «бодіпозитив», як і немає якогось органу, який би керував, очолював чи представляв бодіпозитивну діяльність у світі. Бодіпозитивний рух є достатньо молодим (у сучасному вигляді існує з кінця 1990-х). Існують декілька точок зору, що є бодіпозитивом. Згідно однієї з них, бодіпозитив (bodypositive) — це суспільний рух, який виступає за прийняття людиною свого тіла. Прихильники більш загального підходу стверджують, що бодіпозитив популяризує прийняття всіх тіл, незалежно від розміру, форми, кольору шкіри, статі або фізичних здібностей. Також існують інші течії цього руху: хтось дотримується ідеї, що бодіпозитив — це проти дискримінації за зовнішніми ознаками, хтось може слідувати більш радикальним ідеям. Прикладом радикальних поглядів можуть бути такі, що сповідують повну відмову від «бʼюті-практик» або певних проявів зовнішності (як-от накладних вій, використання макіяжу, вибір певного одягу тощо). Я як бодіпозитивна активістка та психологиня ділюся своїм поглядом на дане питання.

Які основні принципи бодіпозитиву?

Я для себе визначаю бодіпозитив як певний світогляд, який базується на здоровому глузді (я його називаю «Бодіпозитив Здорової Людини») та має дві складові. Основні принципи бодіпозитиву:

• цінність людини не визначається її зовнішністю. Зовнішність не є головною чеснотою особистості, не можна дискримінувати людину на основі її зовнішності;
• «моє тіло — моє діло». Ніхто не має права вказувати людині, що їй робити зі своїм тілом. Лише сама людина має право вирішувати, що саме вона хоче з собою робити.

Останній принцип стосується не лише маси тіла (це може стосуватися і наявності зморшок, сивини чи будь-яких проявів, що не підпадають під «ідеальну» (нереалістичну) картинку зовнішності, яку створюють сучасні медіа). В суспільстві існує розповсюджений міф, що бодіпозитив — це лише про вагу. Іноді термін «бодіпозитивний» використовують, щоб уникнути слова «товстий», тому кажуть «бодіпозитивний». Це взагалі безглуздя. Тому що бодіпозитив — це про наші думки, переконання та сприйняття себе. Незалежно від того, якої ти форми, ваги і віку, ти можеш бути бодіпозитивною людиною, а можеш і не бути.

Чи існує чоловічий бодіпозитив?

В моєму розумінні бодіпозитив немає прив’язки до гендеру, статі, віку чи ваги, оскільки базується на описаних вище принципах самосприйняття та сприйняття інших людей. Відповідно бодіпозитивне мислення підійде всім: і чоловікам, і жінкам, і дітям.

Як не сплутати бодіпозитив та реальні проблеми зі здоров'ям?

Висвітлюючи питання про можливість сплутати бодіпозитив та реальні проблеми зі здоров’ям, зазначу, що саме його формулювання не є коректним. Бо бодіпозитив і проблеми зі здоров’ям — явища абсолютно різного порядку. Бодіпозитив — це ідея про турботливе ставлення до свого тіла і розуміння своєї цінності, незалежно від того, як ти виглядаєш в якийсь момент. Саме тому бодіпозитив відображає відповідальну позицію дорослої людини щодо сприйняття самої себе та допомагає запобігати проблемам зі здоров’ям. Якщо я з турботою ставлюся до себе, якщо я уважна до свого самопочуття, я буду вчасно розуміти якісь сигнали свого тіла, коли мені недобре, я буду турбуватися про свої фізіологічні потреби: про сон, про харчування, про достатню кількість фізичної активності. Я буду турбуватися про те, аби не робити якихось шкідливих речей для себе. Тобто бодіпозитив — це така базова ідея, яка будується на турботі та повазі до свого тіла та тіл інших людей.

Згідно з концепцією бодіпозитиву, кожне тіло заслуговує любові. Я кажу як раз про активну любов, яка проявляється в турботі про себе та в дорослих відповідальних вчинках по відношенню до себе як особистості та до свого тіла. Ігнорування проблем зі здоров'ям — це не про бодіпозитив. 

Але ігнорування проблем зі здоров'ям може відбуватися не лише самою людиною, але й зі сторони медиків у вигляді нехтування скаргами людей з надмірною масою тіла щодо стану їх здоров’я. І це не є проявом бодіпозитиву. Згідно з дослідженнями, люди з ожирінням часто не мають доступу до якісних медичних послуг належного рівня, бо лікарі можуть вбачати причиною всіх проблем зі здоров’ям людини її надмірну вагу, відправляючи худнути. А самі пацієнти з надмірною вагою тіла часто відкладають або уникають медичної допомоги через упередженість медичних працівників з цього приводу. І це проблема, що людей, особливо жінок (згідно мого досвіду психологині), не розглядають як пацієнток, а розглядають як певну масу, яку треба зменшити. Про це важливо говорити і про це говорять. Так, наприклад, представники міжнародного руху «За здоров’я в кожному розмірі» (The Health at Every Size), в який входять лікарі, дієтологи, нутриціологи та фітнес-тренери, пропагують ідею здорового способу життя в будь-якому тілі. Дана ініціатива якраз виникла на фоні розмов про утиски, з якими стикаються люди з надмірною вагою у сфері охорони здоров'я. Представники цього руху обговорюють альтернативний підхід до надання медичної допомоги повним людям, який не фокусується на втраті ваги. Наприклад, фітнес-тренери можуть проводити тренування спеціально для людей з великою масою, бо звичайні навантаження не є для них безпечними, а фізична активність потрібна будь-якій людині. Тобто рух «За здоров’я в кожному розмірі» відкидає стереотипне «спочатку схудни, а потім все інше».

Що таке псевдободіпозитив?

Псевдободіпозитив — це викривлення ідей бодіпозитиву, що може мати різні форми та прояви. Псевдободіпозитивом можуть бути ідеї, що одне тіло краще за інше. Наприклад, коли люди кажуть, що повні жінки — справжні жінки, а худі — це «кістки», анорексички, а чоловіки на «кістки не кидаються» тощо. Прикладом псевдободіпозитиву також є сприйняття бодіпозитиву як монополії на світогляд для певної категорії людей, а всі інші при цьому виключаються (бодіпозитив лише про людей з надмірною вагою, лише про людей з вітіліго, лише про людей з проблемами шкіри).

Зведення ідей бодіпозитиву лише до ваги також є псевдободіпозитивом. Адже різноманітність наших тіл дивовижна, і лише невелика кількість людей «вписується» в єдиний ідеал краси (наприклад, струнка жінка з вираженими формами, зі світлим волоссям і блакитними очима). Насправді рідко хто з людей має такий вигляд.

Ще одним прикладом псевдободіпозитиву є ідея про відмову від будь-яких б’юті-практик, щоб бути натуральними. Але це лукавість. Я завжди кажу на своїх семінарах, що ми перестаємо бути натуральними в той момент, коли встали з ліжка, умилися та одяглися — все, ми вже «відійшли» від природи. Але на яку «відстань» (ступінь) слід «відходити» від природи, мені б хотілося, щоб кожен вирішував сам для себе, адже це право людини. Так само до прояву псевдободіпозитиву я відношу засудження інших за використання б’юті-практик (нарощення вій чи нігтів, збільшення губ тощо). Людина має право робити зі своїм тілом, що вважає за потрібне.

Які основні міфи навколо концепції бодіпозитиву?

Сьогодні люди все частіше говорять про бодіпозитив. За деякими оцінками, в Instagram близько дев’яти мільйонів постів з хештегом «бодіпозитив», пошук у Google за запитом «бодіпозитив» видає більш ніж чотири мільйони результатів, а аналіз Google Trends показує чітке зростання популярності цієї теми за останні п'ять років. Широке коло відомих людей приєдналося до руху бодіпозитиву, але така розповсюдженість є не лише позитивною тенденцією, а й слугує популяризації міфів про ідеї позитивного сприйняття тіла. Основні три міфи навколо концепції бодіпозитиву:

• міф 1. Бодіпозитив — це лише про вагу. Ні. Бодіпозитив — це світогляд, який передбачає відповідальне сприйняття свого тіла та базується на двох принципах. Згідно з першим принципом, цінність людини не визначається її зовнішністю. Другий принцип акцентує на тому, що тільки сама людина має право вирішувати, що саме вона хоче робити з собою;
• міф 2. Бодіпозитив — це про бажання нічого з собою не робити. Ні. Бодіпозитив не виправдовує якусь нездорову поведінку людини, а пропагує турботливе та відповідальне ставлення до свого тіла. Бодіпозитивна позиція — це активна позиція дорослої людини щодо сприйняття самого себе, яка допомагає запобігати проблемам зі здоров’ям;
• міф 3. Бодіпозитив — це про те, що мене всі мають любити. Ні. Коли ми говоримо про дорослу здорову людину, то вона розуміє, що її ніхто не зобов’язаний любити. Бодіпозитив — це про повагу та відсутність дискримінації.

Бодіпозитив допомагає цінувати та піклуватися про своє тіло, прийняти свої думки та почуття, пов'язані з тілом, і вирішити дбати про своє тіло, незалежно від того, який воно має вигляд. Міфи навколо концепції є основою псевдободіпозитиву і їх треба спростовувати. 

Що таке бодінейтральність і чому про неї зараз говорять?

Бодінейтральність — це про сприйняття свого тіла та тіл інших людей без надмірної емоційної оцінки. Причиною його появи, на мою думку, стала трансформація ідей бодіпозитиву, адже іноді позитивне сприяняття себе може мати близькі до псевдободіпозитиву прояви. Наприклад, це ствердження, що кожне тіло прекрасне. Такий трошки ейфорійний погляд. І люди, які мають складні стосунки зі своїм тілом (в анамнезі були або є розлади харчової поведінки, травматичний досвід, у тому числі сексуального насильства, втрати кінцівок), можуть не сприймати такі твердження про всеохоплюючу любов до себе. Вони навпаки їх фруструють та «закопують» ще більше у психологічному сенсі. Тому бодінейтральність каже, що давайте взагалі не оцінювати тіло. Бодінейтральний погляд — в мене є тіло, я особливо емоційно не залучаюсь в те, яке воно є, я в ньому живу, дбаю про нього та фокусуюсь на своїх справах. Такий погляд є більш нейтральним, він знімає тиск очікувань. Бо, з одного боку, суспільство має тиск очікувань, як ти маєш виглядати, а з іншого боку, бодіпозитивні ідеї можуть тиснути на людину, що вона має позитивно до себе ставитися, кайфувати від себе. Бодінейтральність «зменшує градус» цих очікувань, акцентуючи, що треба жити у своєму тілі та займайся бажаними справами.

Як полюбити своє тіло?

Полюбити своє тіло — це велике питання, яке важко освітити в рамках однієї статті. Я б порадила починати зі знаходження точки нейтральності, тобто прийняття себе. Рекомендації, як полюбити себе та своє тіло:

1. Прийняти себе та своє тіло — це визнати вихідні позиції. Моє тіло зараз таке. Відмовитися з цього приводу створювати собі негативні емоції, критикувати себе. 
2. Знайомство зі своїм тілом. Буквально знайомство. Якщо проводити аналогію з людиною, то дивно звучить питання «як полюбити незнайомця?». Це або нафантазувати собі щось про нього чи неї (а потім відповідно розчаруватися), або поступово знайомитися з цією людиною, дізнаватися, вчитися бачити в ній щось приємне та хороше. На цьому етапі необхідно знайти відповіді на такі запитання: 
   1. Що я люблю, що мені приємно?
   2. Скільки відпочинку мені треба, які мої біоритми?
   3. Від якої їжі я почуваюсь гарно, від якої погано?
   4. Скільки фізичної активності мені потрібно (і якої саме)?
   5. В якому одязі мені зручно?
   6. Які мої потреби (наприклад, в доглядових процедурах, масажі чи навіть в обіймах)?
3. Навчитися бути вдячним своєму тілу. Яким би ваше тіло не було прямо зараз, якими б не були його форми, вага, які б ви мільйонні недоліки в ньому не бачили, ви живі. І саме це робить ваше тіло, ви живете завдяки своєму тілу. Це робить не ваша прекрасна голова, якою ви все придумуєте. Це ваше тіло функціонує, воно вас носить, воно вас годує, воно думає, воно рухається, воно дає вам можливість жити ваше життя.
4. Вчитися любити себе. Любов — це не лише емоція. Любов — це наша емоція, яку ми виражаємо в діях. Важливо, щоб ми починали діяти так, як ніби ми себе любимо, навіть якщо поки так не відчуваємо, навіть якщо наші стосунки з собою ще складні. Почніть діяти так, як ніби ви себе любите. Кроки, що допоможуть навчитися полюбити себе:
   1. Розмовляти з собою як з людиною, яку ви любите та поважаєте. Не казати собі фрази на кшталт «дурна, знову я все зробила не так». Ви же не скажете так людині, яку ви поважаєте, ви не скажете так своїй найближчій подрузі.
   2. Активні дії по відношенню до себе. Якщо я люблю когось, то я дбаю про потреби цієї людини, я хочу її радувати, я хочу робити їй якісь приємності, я дбаю про її щоденні радісні моменти. І це теж є проявом любові до свого тіла. 
   3. Навчитися себе захищати. Наша зовнішність, наше тіло (особливо для жінки) — це і місце нашої вразливості, в яке можуть «бити» ті, хто хоче нами маніпулювати або хоче наших емоцій. Тому все починається з рішення, що я нікому не дозволю себе ображати, погано про мене говорити та погано зі мною поводитися. Чого б це не стосувалося: стосунків, коментарів з приводу мого тіла, неприйнятних умов праці. Ми всі маємо вчитися казати: «Зі мною так не можна». Необхідно розвивати навички асертивного спілкування (вміння ввічливо відстоювати себе), вчитися витримувати конфлікти, заявляти про свої інтереси. Бо коли незнайома людина рекомендує вам схуднути, ви можете запитати, чому її це цікавить, чи в неї немає власного життя, що вона стежить за вашим. Або якось інакше реагувати, як це буде доцільно в конкретній ситуації.

Любити себе — це не сидіти в піднесеному стані на рожевій хмаринці, повторюючи, що ви себе любите. Любити себе — це жити життя свідомо, зі свідомою турботою про себе, зі свідомими кроками та вибором, який ви робите. Любов до себе складається з маленьких кроків, маленького вибору, що ми робимо кожен день.

Як допомогти дітям розвивати позитивне ставлення до свого тіла?

Бодіпозитив — це не якісь окремі чи абстрактні ідеї, а це адекватне світосприйняття (з психологічною зрілістю та з точки зору психологічного здоров’я). Це про ставлення з повагою до себе і до інших людей. Тому й виховувати дитину варто, виходячи з цих засад. Рекомендації щодо виховування дітей з точки зору ідей бодіпозитиву:

• не коментувати критично, негативно тіла інших людей;
• не коментувати тіло дитини в негативному ключі;
• не порівнювати зовнішність дитини з зовнішністю інших дітей. Не треба казати, що дитина найкрасивіша (це означає, що інші не такі гарні). Ми можемо сказати «ти дуже красива», «для мене ти найкраща, бо ти моя дитина», «мені дуже подобається, як ти щось робиш». Але дуже важливо не фокусуватися лише на зовнішності (особливо для дівчат), а робити акценти на вміннях дитини, розумових здібностях, навичках (швидко бігає, плаває, гарно малює тощо). З досвіду психологіні зазначу, що для значної кількості жінок великою проблемою є зведення своєї цінності лише до зовнішності (зовнішність — головне). При цьому може відбуватися нехтування професіоналізмом, людськими якостями, почуттям гумору тощо. Але зовнішність змінюється з роками (у всіх бувають різні періоди у житті, всі старіють);
• проговорювати, показувати, звертати увагу, що зовнішність змінюється впродовж життя. При перегляді з дитиною її дитячих фотографій, звертайте увагу, як змінилося, наприклад, її волосся (колір, форма), як змінилася сама дитина (була маленькою-кругленькою, а зараз висока, рухлива), вказуйте, що її тіло буде надалі змінюватись. Підкреслюйте, що тіло змінюється впродовж життя і це нормально;
• акцентувати дітям, що краса в багатоманітності. Ми не можемо сказати, яка квітка найкрасивіша, яка тварина найкрасивіша. Важливо підкреслювати, що красу треба вміти побачити. Коли щось дуже яскраве та звертає на себе увагу — це легко побачити. А при розгляді, наприклад, якоїсь риби, яка сіренька на вигляд, можна звернути увагу, як переливається колір її луски, яка в неї цікава форма хвоста. Бачити красу треба вчитися. І нас зазвичай ніхто не вчить цьому (якщо ви раптом не мистецтвознавець чи художник). Такий навик буде цікаво розвивати й самим батькам, бо ми теж травмовані пострадянським вихованням, де зазвичай був один стандарт, яким ти маєш бути. Треба «розширювати рамки» сприйняття себе та світу: що можна бути різним, можна виглядати по-різному і все одно бути цінним, заслуговувати на любов і повагу;
• фільтрувати той контент, який споживає дитина. Іноді можна зустріти ігрові додатки, де, наприклад, головній героїні любов треба заслуговувати саме красою (жінка має виглядати певним чином, щоб мати право на любов). Можуть пропагуватися як норма стосунки, що тебе кидають, якщо ти, наприклад, захворіла, не маєш змоги помити голову, або в тебе з'явилися прищі. Таких ідей багато, їх треба фільтрувати (які соцмережі дивляться діти, у які ігри вони грають, які книжки читають). 

Варто додати, що фільтрування контенту починається не в тому пункті, коли ви забираєте в дитини телефон і критикуєте. Це починається з того, що ви будуєте з дитиною такі стосунки, в яких вона може вам повністю довіряти та знати, що може з батьками обговорити будь-які питання.

Яка ситуація з рухом бодіпозитиву в Україні?

Я б не сказала, що в нас є якийсь рух, який виходить на паради чи проводить конференції. Бодіпозитивний рух в Україні — це, найімовірніше, такі ідеї, які циркулюють у соціумі, чи певні обговорювані соціальні дискусії та питання. Прикладами можуть бути скандал зі статуєю скульптури «Впевнена» у Львові чи хейтерські коментарі щодо зовнішнього вигляду співачки Альони Альони. За моїми спостереженнями, все більше людей при виникненні таких дискусій реагують з точки зору здорового глузду, вказуючи, що цінність людини — не лише в її зовнішності. Зараз в Україні активно формується дискурс, що цінність жінки, її професіоналізм, повага до неї не мають базуватися на тому, чи вписується вона в стандарт краси. Дуже цінно, що це відбувається. В україномовному інформаційному середовищі стають більш популярними моделі «плюс сайз», з’являються люди, які розповідають про своє життя з хронічними хворобами, з протезами. Це теж про бодіпозитив, адже це теж певні зміни тіла, до яких треба адаптуватися, певні обмеження, певні особливі потреби.

Які особливості бодіпозитиву під час війни?

Загальна ідея — бодіпозитив під час війни нам особливо потрібен. Ми живемо вже третій рік в хронічному стресі та з постійною тривогою. Стресові гормони можуть змінювати наше тіло, ми не можемо це контролювати. Сама війна нас вчить тому, що ми не все контролюємо в нашому житті. І цю ідею, що від мене все залежить (як я виглядаю, скільки я важу, чи я струнка), війна повністю її нівелює. Тому що ти прокинулась, в тебе немає світла, ти не помиєш голову, ти не зробиш укладку. Якщо ти місяць спиш по дві години через тривоги, в укриття бігаєш в метро, то, найімовірніше, ти будеш набирати вагу через велику вірогідність порушення гормонального балансу в організмі. Саме тому бодіпозитив під час війни дуже потрібен. Ми маємо про себе дбати.

Автор: Римаренко Анна

Психологиня, коучиня, бодіпозитивна блогерка.