Чим насправді займалися хлопці та дівчата на вечорницях?
Вечорниці — традиційні зібрання сільської та міської молоді, які здавна були поширені на території України. Зазвичай вечорниці проводилися з середини жовтня, після закінчення усіх польових робіт і до початку Великого (передвеликоднього) посту. На вечорниці ходили неодружені дівчата та хлопці, які досягли певного віку — як правило 15-16 років. Вони об'єднувалися в громади та обирали хату, зазвичай вдови, самотньої жінки чи бездітної пари, для проведення зустрічі. Етнограф Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» пише, що за хату господині або, як колись казали, «паніматці» платили не грішми, а хлібом, борошном чи тканиною. Як правило рідні брати й сестри ходили на різні вечорниці. Дівчата приносили рукоділля (вишиття, прядиво, плетіння, шиття) і готували собі придане, а хлопці «створювали атмосферу», розважаючи дівчат легендами, моторошними казками, співами, жартами, залицянням.
Прийдіть хлопці, прийдіть хлопці до мене:
глибокая, глибокая у мене,
глибокая криниченька
на подвір’ї у мене.
Одним словом, довгими осінньо-зимовими вечорами, коли фізичної роботи в хаті було мало, а в полі її не було взагалі, молодь не байдикувала — і в скриню дбала, і пару собі обирала. Саме створення зручних умов для вибору чоловіка/дружини й було однією з найважливіших функцій українських вечорниць. Ось тут і починається найцікавіше.
Понад 45% дівчат, які відвідували вечорниці, втрачали незайманість до шлюбу, тоді як серед дівчат, які на вечорниці не ходили, показник становив тільки близько 24%. Як таке могло траплятися в суспільстві, де дівоча цнота цінувалася на вагу золота, а вагітність без шлюбу вважалася ганьбою родини?
Фізіологія, природний статевий потяг, бажання задовільнити хіть брали гору над батьківськими настановами та моральними нормами дотримання дошлюбної чистоти — на вечорницях практикувалися спільні ночівлі. Ірина Ігнатенко, кандидатка історичних наук, етнологиня та письменниця, у своїй книзі «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» розповідає, що спільні ночівлі на вечорницях були поширені на Полтавщині, Слобожанщині, Харківщині, Поліссі. Під час таких ночувань неодружені дівчата й втрачали незайманість, дозволяючи хлопцям «вмочити кінчика», тобто «погратися в притулу».
Що таке «гра в притулу»?
«Гра в притулу» — це давньоукраїнська дошлюбна сексуальна практика, поширена серед неодруженої молоді. Суть гри полягала в інтимних пестощах, при яких дівоча цнота зберігалася. Сьогодні такі пестощі називаються петтингом.
Спільні ночівлі давали дівчатам і хлопцям можливість отримати перший інтимний досвід до шлюбу, пізнати свою тілесність та тіло партнера. Про «гру в притулу» відомо завдяки етнографу та досліднику фольклору Маркові Грушевському (родичеві історика Михайла Грушевського), який зафіксував забаву на Київщині та детально описав її у своїй книзі «Дитина в традиціях і віруваннях українського народу».
Ти постіль постелила
та ще й сама лягла
і своє біле личенько
до мого тулила.
Ночуючи на соломі, застеленій рядном, на долівці хати, дівчина не тільки шепотілася, обіймалася та цілувалася з хлопцем, але й дозволяла йому часткове проникнення члена в піхву — «вмочування кінчика» без розірвання дівочої пліви (дефлорації). Проте брак досвіду, повна відсутність статевого виховання та інтимної освіти могла призводити до того, що цнота таки втрачалася, а хлопець еякулював в піхву дівчини. Тому «в притулу» дівчата грали зазвичай з парубками, в чиїх почуттях були впевнені: при настанні незапланованої вагітності пара одружувалася.
Не пускає її мати
вранці до криниці,
ні жито жать, ні льону брать,
ні на вечорниці.
Ставлення батьків до ночівлі на вечорницях було різне. Ірина Ігнатенко пише, що інколи дорослі вважали вечорниці джерелом розпусти й тому не пускали на них своїх дітей. Але також відомо, що батьки могли й заохочувати доньку-сина йти розважатися: батько давав синові гроші на гуляння, а мама готувала доньці продукти, які можна було взяти зі собою на вечорниці.
В своїй книзі Ірина Ігнатенко розповідає, що батьківський дозвіл на ночівлю до шлюбу міг бути спробою попередити інцест. Вона наводить свідчення з Харківщини, в яких описано, що через великі сім’ї та малі житлові площі, батьки й діти спали покотом на долівці, поруч один з одним. Оскільки одружувалися рано, то у 36-річних батьків вже могли бути діти віком 18 років, тому спання взимку всім разом один біля одного могло викликати збудження. Спільне ночування молоді на вечорницях практикувалися не всюди, наприклад, про такі традиції на Правобережній Україні невідомо нічого.
Що означає давня сексуальна українська традиція «гірка»?
В мережі можна зустріти матеріали, в яких описують звичай «гірка», що був поширений на Волині, в селі Нуйно. Декілька ресурсів навіть називають «гірку» груповим сексом. Ми спробували дослідити цей звичай, щоб підтвердити або ж спростувати ототожнювання «гірки» з груповим сексом.
Вперше про традицію стало відомо завдяки громадському діячеві Маркові Луцкевичу, який понад 100 років тому, у 1913 році, розповів про нього в 12 номері «Літературно-наукового вісника» — друкованого видання, що виходило під редактурою Михайла Грушевського та належало Науковому товариству ім.Т.Шевченка.
Суть «гірки» полягала в тому, що молодь сходилася на посиденьки і влітку, і взимку та залишалася на ночівлю, вмощуючись парами на спеціально облаштованих нарах. Головною особливістю «гірки» була її гласність, простіше кажучи, всі знали, хто з ким вночі «спав». Якщо внаслідок «гірки» дівчина вагітніла, це соромом в селі не вважалося, адже всі знали, де і з ким вона була, а пара надалі одружувалася. Парадокс, але дошлюбна дитина, зачата не під час «гірки» таки була ганьбою.
Звичай практикувався приблизно до 1950 року та відійшов у минуле почасти стараннями радянської міліції, яка боялася, що на «гірці» збираються антирадянські чи націоналістичні елементи, а тому регулярно проводила бесіди із селянами.
Прийшов до ней верховинець:
Верховинко, дай ми вінець...
Я би-м тобі вінець дала,
би-м ся зради не бояла...
За спогадами мешканок села Нуйно, Марії Ліцевич та Марії Лєснік, вік яких на момент публікації інтерв’ю у 2017 році був понад 85 років, і вони, і їхні батьки до одруження ходили на «гірку», кажучи вдома: «Іду на нич». Ба більше, за хлопця, який не ходив на «гірку», дівчата й заміж не хотіли виходити. При цьому обоє мешканок стверджують, що великої кількості байстрюків (дітей, народжених до одруження) у селі не було. Тобто з їхніх слів можна виснувати, що принцип «гласності» справді працював — при дошлюбній вагітності пари одружувалися і діти не народжували безбатченками.
«Гірка» була через кожну одну-дві хати — де було місце, там її й організовували. До речі, якщо компанія не приймала хлопця або дівчину на посиденьки або ж виганяла, це було соромом. А от підтвердження, що на «гірці» був груповий секс, ми не знайшли, тому не можемо поділяти такі висловлювання інших українських медіа.
Що таке секеляння (тертя, тьорка)?
Секеляння — це тертя (тьорка) одного оголеного тіла до іншого задля отримання задоволення, своєрідна мастурбація. Терлися один об одного не тільки молоді люди, але й підлітки та навіть діти. Вже відомий нам Марко Грушевський в своїй праці розповідає, що із секелянням не особливо крилися — воно вважалося дитячою забавою та методом самопізнання. Проте, за словами Грушевського, етнографічних матеріалів на тему секеляння зібрано мало, адже люди соромилися про це розповідати. Цитуємо фрагмент, який ми знайшли у праці автора:
Оця Марійка та наша Хівринка, то соромно було й навернуться у повітку: все там вони любили собі вони гратися. Позаголюються обидві та повзають одне на одному…Що то воно за химерія у дітей буває?! Та воно усі діти отакі бувають, що пустують собі.
Працю Грушевського впорядкував фольклорист, публіцист і громадський діяч Зенон Кузеля. Видання у двох томах вийшло у 1906-1907 роках у Науковому товаристві ім.Т.Шевченка.
Як захищалися від небажаної вагітності наші прапрапрабабусі?
У традиційній українській культурі питання запобігання небажаній вагітності залишалося табуйованим, але жінки шукали власні способи захисту, навіть якщо вони не були ефективними або безпечними з сучасної точки зору. Перерваний статевий акт вважався гріхом. Сучасних засобів контрацепції не існувало. Навіть презервативи з овечих кишок, які у Європі відомі ще з XVI ст., в Україні практично не використовувалися. Про засоби запобігання вагітності не говорили відкрито — це вважалося соромом. Аби безпечно займатися сексом, дівчата й жінки зверталися до «знахарок».
Правда, кози та вівці стають од того кітні, але людям помагає ворожка. Марічка не боялась нічого. За поясом, на голім тілі, вона носила часник, над яким пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить.
Тіні забутих предків, М.Коцюбинський
У багатьох випадках уникнення вагітності не планувалося наперед. Якщо зачаття все ж відбулося, жінки могли вдатися до примітивних абортивних практик: важка фізична праця (носіння води, підйом діжок), стрибки з печі, вживання певних трав’яних відварів та настоянок. Більшість методів не були безпечними й нерідко ставали причиною ускладнень або навіть смерті дівчини. Але народжена поза шлюбом дитина була ганьбою, тому дівчата ризикували й вдавалися до цих методів навіть ціною власного життя.
Ой, ви сусіди, пийте-гуляйте,
де ходять двоє не розлучайте...
Їхня розлука — ваша причина,
а у дівчини мала дитина.
Інколи «клієнтками» ворожок і знахарок ставали й одружені жінки, які були вагітні від законного чоловіка. Через відсутність засобів контрацепції, сексуальної освіти та освіти й знань про фізіологію загалом (люди переважно були безграмотні), у сім’ях могло бути по 6-12 дітей. У жінки фізично не вистачало часу всіх доглянути, нагодувати. Нестача грошей чи продуктів теж могла бути підставою не доводити до появи в хаті «зайвого рота». Тому заміжні жінки також шукали способів відтягнути нову вагітність або ж позбутися вагітності, яка вже була.
Щоб відтягнути вагітність намагалися довго годувати дітей грудьми — вважалося, що під час лактації завагітніти неможливо. Або обробляючи поділ (край) сорочки не в’язали вузлів — вірили, що після цього й дитина «не зав’яжеться». Також побутувала думка, що вагітність не настане, якщо жінка займатиметься сексом боком або після статевого акту ляже на живіт.
Інколи методи переривання вагітності були ірраціональними та мали «магічну» складову, у яку вірили наші прабабусі. Наприклад, щоб стався викидень жінка могла їсти із шерстю ялової корови чи вівці. Також могли перетягувати живіт мотузками, м’яти його. Ірина Ігнатенко також наводить відомості про викручування плоду веретеном. Загалом до «абортів» вдавалися рідко та тільки в крайніх випадках, адже вчинок вважався аморальним. Висока смертність жінок внаслідок «абортів» також стримувала від переривання вагітності.
Чим загрожувала дівчині дошлюбна втрата цноти?
Незважаючи на існування інтимних дошлюбних «розваг» молоді у вигляді спільних ночувань на вечорницях, дівоча незайманість високо цінувалася. У традиційній українській культурі дошлюбна втрата цноти дівчиною вважалася порушенням моральних норм і мала тяжкі наслідки для її соціального становища, репутації та подальшого життя. Цнота до шлюбу ототожнювалася з честю не лише дівчини, а й усієї її родини. Втрата незайманості без шлюбу ставала соромом для роду, особливо якщо факт розголошувався.
Встань-встань, єдиначко,
дай-дай ми сердечко,
дай коням води.
Я не можу встать,
коням води дать,
мати наказала,
щоби вночі не вставала
коней напувать.
Хлопці шукали «чесних» наречених. Якщо дівчину вважали «початою», її могли не взяти заміж або ж пропонували «ганебний» шлюб з вдівцем, бідняком. Інколи така дівчина ніколи й не виходила заміж.
У деяких регіонах дівчат, що втратили цноту до весілля, могли публічно висміяти після першої шлюбної ночі, вивісивши на воротах хати чисту білу тканину без слідів «дівоцької» крові. Цікавий звичай підтвердження незайманості дівчини був у гуцулів — тесть (батько дівчини) привселюдно пив горілку зі спеціального келика, який йому подавав зять. Келихів було два: один звичайний, інший — з непомітним прихованим отвором на денці; після першої шлюбної ночі зять вирішував, який келих подати тестеві при свідках. Якщо батько дівчини починав пити і з денця келиха текла рідина, дочка дісталася чоловікові «пробитою».
Дячук переймає келих біля самих губів, на радощах обхоплює його цілою долонею — і відпущене рукою молодого дно несподівано проривається тонкою, але безперервною цівкою горілки…
Майже ніколи не навпаки, М.Матіос.
Якщо наречений дізнавався про відсутність цноти до весілля, він міг скасувати шлюб прямо перед вінчанням, що теж вело до ганьби. У випадках, коли батьки дізнавалися про стосунки до шлюбу, дівчину могли силою видати заміж, незалежно від її волі, або ж вигнати з дому, якщо шлюб не був можливим.
Вище ми писали, що інтимні стосунки до шлюбу у пари були, якщо дівчина довіряла хлопцеві та була впевнена, що після «розпечатування» він її не покине.
Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ. Що ж в тому дивного було? Пасучи вівці, бачила часто, як цап перчить козу або баран валує вівці,— все було так просто, природно, відколи світ світом, що жадна нечиста думка не засмітила їй серця.
Тіні забутих предків, М.Коцюбинський
Як колись українці займалися сексом у шлюбі?
До сексу у шлюбі наші предки мали цікаве ставлення. З одного боку після весілля парі нарешті можна було офіційно ним займатися і треба було займатися, аби були діти. З іншого боку — він вважався мало не гріхом, коли йшлося не про зачаття, а про секс задля взаємного фізичного задоволення чоловіка та дружини. Таке ставлення частково пояснюється істотним впливом церкви, яка забороняла статеві стосунки у період церковних постів, головних релігійних свят та у певні дні тижня.
Так ся любили, так ся кохали,
аж ся перини перевертали.
Ще одним стримуючим чинником були народні вірування в різні забобони. Ірина Ігнатенко розповідає, що в давнину чоловіки не кохалися зі своїми дружинами перед полюванням, риболовлею, оранням чи сівбою, а жінки не бралися до замішування хліба чи виготовлення тканини, якщо в цей день мали секс з чоловіком. Секс перед далекою дорогою також був поганою прикметою.
Можливість побути наодинці молодому подружжю випадала рідко, адже в одній хаті жило кілька поколінь або кілька сімей. То коли ж тоді і де чоловік та дружина кохалися, якщо існувало стільки заборон і зайвих очей? Сексом займалися в будь-якому зручному місці, де можна було усамітнитися — в клуні, в сіні, в коморі чи дровітні, в саду, біля річки, на городі, у високій траві чи гречці (звідти й вислів «стрибати у гречку»).
Ніколи Василина не бачила, щоби Павло запобігав перед жінкою. Навіть коли вернувся з війни. Не виділа, щоби десь бодай би притиснув у коморі, чи полайдакував би з нею влітку в сіні на стайні.
Майже ніколи не навпаки, М.Матіос
Через велику кількість людей в хаті спали одягненими. Тож жінки та чоловіки майже ніколи й не бачили один одного оголеними. Голе тіло вважалося чимось непристойним навіть у подружжі.
Доцька, хоч має двох дітей, вперше в дотеперішньому своєму житті побачила живий чоловічий страм при світлі, лише доглядаючи потовченого Дмитрика.
Майже ніколи не навпаки, М.Матіос
Якщо після подружнього сексу вагітність не наставала, вважалося, що між чоловіком та дружиною немає справжнього кохання та пристрасті, хтось із двох недостатньо сильно кохає або «хоче». Бездітних не особливо шанували в громаді — ширилися чутки, що вони чимось не заслужили мати дитину, не були боговгодними. Про відсутність кохання між парою говорили й тоді, коли народжувалася дитина з розумовими чи фізичними вадами. Згідно уявлень тогочасних українців вроджені проблеми зі здоров’ям у дитини також могли вказувати на те, що батьки піддавалися спокусі та мали статеві стосунки в «заборонені» дні постів та свят.
Загалом тему сексу етнографам досліджувати було важко, адже люди соромилися і не хотіли розповідати. У своїй книзі «Чоловіче тіло в традиційній культурі українців», Ірина Ігнатенко наводить цитату етнографа А.Онищука:
Не буду наводити тут ріжних форм полових зносин мужчин із женщинами, зазначу лиш, що бувають вони так ріжнорідні, як у цілому світі.
Хоча інтимне життя подружжя й обмежувалося великою кількістю правил та забобонів, секс був частиною повноцінного сімейного життя. А якщо чоловік був неспроможний до статевих стосунків, тобто мав проблеми з потенцією, жінка могла з ним навіть розлучитися. Процес був довготривалий, складний, а відсутність у чоловіка ерекції потребувала підтвердження лікаря. Відомо про випадок у Харківському повіті, коли батьки чоловіка 17 років не дозволяли невістці розлучитися зі своїм сином через його нездатність зачати дитину, всіляко залякуючи жінку. Врешті-решт Явдоха Петрова зі села Шубино таки отримала дозвіл на розлучення, коли еректильну дисфункцію чоловіка була доведена лікарняною управою.
Стаття в основному написана на основі фундаментальних праць Ірини Ігнатенко, історикині, котра впродовж тривалого часу досліджувала тему сексуальності та тілесності, збираючи етнографічні дані й фольклор про секс в традиційній українській культурі. Публікуючи цей матеріал, ми не мали мети дискредитувати або ж звинуватити наших прародичів у розпусті. Ми також не висміюємо та не зневажаємо релігійних і народних вірувань, які регламентували статеве життя українського подружжя впродовж багатьох віків. Наша мета — ознайомити читача з інтимною частиною життя українців 100-200 років тому, надати перевірену та достовірну інформацію й показати, що питання сексуальності завжди було частиною людського буття — навіть тоді, коли про нього говорили пошепки.
У нашого блогу є власні канали в телеграмі та вайбері, в яких ми розповідаємо корисні та цікаві речі про здоров'я. Підписуйтесь, щоб зробити турботу про власне здоров'я та здоров'я сім'ї комфортною та легкою.
Популярні питання
Назви жіночих і чоловічих статевих органів наші предки маскували за образами з довкілля — рослинного чи тваринного світу, предметів побуту, музичних інструментів. Огірок, перчик, кукурудза, качан, бик / бугай, рак-неборак, колосок, дуб, рало, стрижень, кінчик, смичок, кілок, дрючок — так називали чоловічий статевий член. Жіночі інтимні органи називали криницею, відерцем, макітрою.
Простіше кажучи, інтимні частини тіла позначали через образи, що відображали їхню форму та функцію: видовжені, твердi предмети — для чоловіків, ємні, округлі чи заглиблені — для жінок. Про сам статевий акт також говорили завуальовано та описували його метафорами: напувати коня, осідлати коня, толочити коноплі, товкти перець, піти на буряки.
В побуті та фольклорі давні українці прагнули уникати «непристойних» слів, замінюючи їх милозвучними, делікатними. В українських піснях, коломийках, легендах, казках, байках майже не зустрічаються прямі назви інтимних частин тіла. Але є окрема категорія народної творчості — сороміцькі пісні, в яких статеві органи називають відкрито й без «прикрас». У цьому жанрі відвертість не є вульгарністю, а радше засобом народного гумору, тілесної свободи. Такі пісні виконувалися переважно в дорослому колі, наприклад, на вечорницях.
Багато аспектів жіночої фізіології, зокрема й менструація, колись були оповиті легендами, народними віруваннями, забобонами, страхами. Наприклад, вважалося, що під час місячних жінка стає «нечистою», а тому не може ходити до храму, брати участь в релігійних обрядах, відвідувати нехрещену новонароджену дитину чи ставати хрещеною. А в народних уявленнях навіть побутувала думка, що влітку місячні бувають лише в жінок, а в незайманих дівчат — ніколи.
В кожному регіоні України менструацію називали по-своєму: цигани, регули, цвіт, прийшли краски, червоний Іван, жіноче, бабське, рубашка — ось тільки декілька варіантів назв місячних. Менструація вважалася чимось непристойним. Частково це можна пояснити відсутністю засобів гігєни, спідньої білизни. Жінки користувалися лляними або полотняними серветками, які прали і використовували повторно, менструальна кров перетікала на одяг. Низький рівень гігієни ще більше зміцнював у суспільстві уявлення про менструацію як про щось «брудне». Хоча природу місячних люди пояснити не могли й сприймали їх як щось сороміцьке, відсутність чи затримка занепокоювала, бо могла означати не тільки вагітність, але й захворювання.
З української класичної літератури, віршів, народних легенд та переказів, етнографічних досліджень, пісень знаємо, що чоловік-вдівець міг одружуватися. Навіть якщо був старим, багатодітним і не дуже заможним, міг посвататися до молодої вродливої дівчини та отримати її згоду. Бо якщо донька «засиділася в дівках», то була ганьбою для своїх батьків. Тому вони намагалися якомога швидше видати її заміж, хай навіть за вдівця з кількома малими дітьми.
Натомість жінки-вдови, особливо молоді, вважалися мало не відьмами. Люди були забобонними та вірили, що вдова може «перетягнути» на себе здоров’я, силу чи навіть щастя неодруженого хлопця.
Де ж ти, сину, нічку ночував,
що й не роззувався?
Ночував я нічку,
ночував я другу,
ночував я у тої вдовиці,
що сватати буду.
Сексуальність у традиційному суспільстві була темою забороненою й контрольованою. А вдова — це жінка, яка вже мала сексуальний досвід. В народній уяві вона поставала спокусницею, яка зваблювала молодих чоловіків. Матері часто намагалися стримувати тілесне бажання своїх синів через заборони — і вдова, як жінка із досвідом, була втіленням цієї загрози.
Не йди сину до вдовиці,
то є чарівниця,
стоять чари заправлені
в горшку на полиці.
Батьки прагнули знайти для сина «правильну» наречену — молоду, з порядної родини, бажано з приданим. Вдова зазвичай мала дітей, тому вважалася менш бажаною нареченою: шлюб з нею часто означав додаткові обов’язки, менші перспективи спадку й можливу потребу залишити батьківську оселю.
У 40 років чоловіки та жінки вже мали онуків, адже одружувалися у рано — у 15-16. Тож «баба і дідо» насправді були людьми середнього віку. Проте статус «баби» надавала не наявність онуків, а вікове припинення у жінки менструації — клімакс. В народі вважалося, що жінка, яка втратила репродуктивну функцію (здатність до зачаття дитини), вже не потребує інтимних стосунків з чоловіком. Не можемо стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, але ймовірно, що після настання клімаксу статевого життя українська жінка 100-200 років тому більше не мала.
Анна
3 місяці тому
